Ідеал нашої юності

Ніна Іванівна Бухлова

Я звернула увагу, що сестра Віра, яка вчилась на до­шкільному відділі Верхньохортицького педучилища, засид­жується далеко за північ, читаючи книги. Та ще й робить ви­писки. І все це з такою насолодою, таким захопленням, ніби робить якесь відкриття. І зошити обгорнула по-особливому, і поля в них проводить якось надзвичайно акуратно. І завела словники саморобні: орфографічний, іншомовних слів, афо­ризмів, слів, у яких допустила помилки. А як уважно викону­вала вправи домашні! Ніби контрольну писала. Спочатку ви­пише слово, в якому зроблено помилку, потім 7 разів його пе­репише, тоді вкаже правило і номер параграфа та наведе при­клад. І підкреслює різними олівцями орфограми, звороти, роз­бори. Згодом з'явився читацький щоденник. Особливий мій захват викликав зошит з російської літератури. У нашій Ко-панівській №1 семирічний школі Оріхівського району ми, обидві відмінниці, дякуючи вимогливості Катерини Іванівни Хелемендик, бездоганно знали українську мову, хоч приїхали з Росії, навіть вночі могли зробити всі види розбору слів і ре­чень. А вчителі російської мови часто змінювалися, доки не прийшла прямо з інституту красуня Тетяна Іванівна. Та вже був сьомий клас, випускний.

Сестра почала на всьому економити, взяла й мою сти­пендію і купила різні білі комірці та строгу сіру сукню. І ходи­ла тепер в педучилище не в строкатому дівчачому платтячку, а в тій сукні, часто змінюючи комірці.

А незабаром почала виправляти неправильно сказані сло­ва. Сестра буквально на очах змінювалася. І хода стала не­спішною, летючою. Та й ще й навчалась швидкочитанню. І скільки книг вона прочитала! Погляд став глибоким, вдумли­вим. Слідкувала за своєю поставою, мовою, одягом. Творився інтелігент.

Я по-доброму заздрила і губилася у здогадах. Звідки це в неї? А спитати соромилась. Розгадка прийшла несподівано. Була черговою, стояла біля східців. Сходами піднімалась жінка у сірій строгій сукні з білим комірцем і густою шапкою сиво­го пишного волосся. Величава хода. Вона, видно, була із ста­ровинного славного козацького роду або з потомственних дво­рян, її не можна було навіть уявити роздратованою, лайли­вою, злою чи невдоволеною. До таких не пристає людський поговір, обмова. Вони вище цього. Вона несла такий заряд порядності, внутрішньої інтелігентності, що в усьому хотіло­ся її наслідувати.

Ніна Іванівна Бухлова - ідеал нашої юності. Як обожню­вали її студенти педучилища! Як ловили кожне її слово, сказа­не неспішно, поважно, з роздумами! Вона знала так багато, так багато країн відвідала, але ніколи не хизувалася цим, не підкреслювала цього. І завжди наголошувала, що людина всього може досягти завдяки порядності, старанності, великій праці над собою. Вона ніколи не повчала, не «читала моралі». Була завжди сама собою. Загадкова, таємнича, навдивовижу прекрасна, стримана. І це притягувало до неї. Її чиста, світла аура не­сла усім тепле світло, щось високе, прекрасне, про яке можна тільки мріяти, марити, снити.

Пройшло уже 45 років. А ми, зустрічавючись із сестрою, що живе в Іршанську Житомирської області, завжди теплим, тихим словом любові згадуємо Ніну Іванівну Бухлову - ідеал нашої юності.

Лідія Ходикіна