І сама була прекрасна або Працелюбністю обдарована

Галина Федорівна Яременко

Кохалася у квітах: «Візьміть корінчики синьої ромашки, дзвіночків, хризантем, ірисів, дельфініуму, насіння айстр, царсь­кої борідки, кручених паничів, чорнобривців, матіоли. До са­мої осені глибокої будуть звеселяти вас, тішити очі». Будинок і подвір'я її потопали у буйноцвітті бузку.

Гамір вщух. Запанувала тиша. Всі стоять із радісною посмішкою очікуваної зустрічі. Двері відчиняються - і на порозі струнка жінка з викладеною косою на голові у чорній сукні і білосніжній блузці. Обличчя всіх розцвітають. Щире вітання - і напружена робота. Ми все встигаємо: і перевіри­ти домашнє завдання, і вивчити новий матеріал, і закріпити його, і отримати наступне завдання. І все це без поспіху, продумано творчо. Було і коментоване письмо, і творча п'я­тихвилинка, і словниковий диктант, і переклад, і різні види розбору, і робота над помилками, і твір-мініатюра. Кожен намагається блиснути своєю ерудицією, знаннями, уміння­ми творити, вивченими напам'ять афоризмами. Ось вистав­лені й обґрунтовані оцінки. Дзвоник лунає так недоречно. Так не хочеться розлучатися, особливо на уроках літерату­ри. Ми співчуваємо Маланці, милуємося золотою бджілкою Гафійкою; захоплюємося Пилипком, у якого очі, наче волош­ки в житі; прагнемо жаданої волі з Остапом і Соломією нехай і дорогою ціною; намагаємося дорівнятися до Мавки, яка має у серці те, що не вмирає, разом із Шурою Ясногорською на золотій сопці з передчуттям побачення з коха­ним; присягаємо на вірність Вітчизні з Юрієм Брянським і Євгеном Чернишем, що переконані в красі вірності; відвідує­мо з Сагайдою словацьку дівчину - партизанку Юлечку, роз­думуємо про майбутнє життя з братами Блаженками і Хо­мою Хаєцьким; стоїмо біля могил воїнів-визволителів, що, мов маяки по всій Європі, схиливши голови, з майором Во­роновим. Кожен намагається висловити свою думку, обґрун­тувати її цитатами з тексту, усі прекрасно знають зміст тво­ру. А Галина Федорівна, як великий диригент оркестру, ке­рує усім цим дійством, усіх заохочує, спрямовує, надихає. Підбадьорює. Мова її звучить, як струмок. Мов чисту дже­рельну воду п'єш із глибокої криниці. За спиною ніби крила виростають. І ти летиш у безмежну височінь, де зливається усе прекрасне і звучить дивний хорал величі Божого й людсь­кого духу. Тихою ласкою і любов'ю сяяли її очі, тихо дзвенів її голос, ніби найбільшу таїну відкриваючи.

Потім ми стали колегами. І не перестали захоплюватися умінням вести урок, все встигнути зробити по-домашньому сумлінно й просто, її зібраністю, обширом знань, надихнути всіх на роботу, в усьому бачити прекрасне. Працелюбністю обдарована - така її основна риса. А ще мудрість, безмежна доброта, висока внутрішня інтелігентність, уміння бачити пре­красне. І сама була прекрасна. У сім'ї, у роботі, у житті. Ідеал і зразок для наслідування. До останньої хвилини турбувалася про близьких, рідних, знемагаючи від болю.

Доземно схиляємо голову перед Вашою світлою пам'ят­тю, дорога наша, люба Людино!..

Галина Степанченко. Лідія Івченко