Завдання 3.  Який літературний напрям переважав у 10-х роках в українській літературі? Запишіть його визначення та основні риси українського модернізму.

Наступально і невідпорно зміцнювали свої позиції модерністські стилі, які вже утвердилися на літе­ратурних теренах Європи і світу. Модернізм — чи не найголовніша риса мистецтва XX ст. У його стилях і течіях розвивалися найвидатніші майстри світової літератури від Оскара Уайльда й Станіслава Пшибишевського до Фредеріко-Гарсіа Лорки й Василя Стуса. Він також позначився на розвитку реалізму і надав йому нових прикмет. Модернізм був менш одноманітним за реалізм, його обличчя відрізняла мінливість і багатобарвність, воно мало безліч виразів: символізм, космізм, неокласика, неоромантизм, імпресі­онізм, експресіонізм та інші стильові течії. Вони часто реалізовувалися у творчості митців поряд з оновленим реалізмом, що зазнав глибокої переоцінки. Прикметне, що авангардизм (його різновиди — абстракціонізм, ку­бизм, елементи футуризму, концептуальне мистецтво піз­ніших часів), спочатку теж одна з течій модернізму, не­вдовзі протистав йому як стильова течія, котра несла в собі деструкцію, руйнування художнього образу.

В кінці століття модернізм вивершується, можливо, заключною стильовою течією — постмодернізмом. Його представники є сьогодні чи не найцікавішими мистець­кими силами в сучасному літературному процесі.

·         Модернізм — це узагальнене найменування не­реалістичних конструктивних літературно-мистець­ких стилів, характерне для мистецтва всього світу. Визначальна його прикмета — орієнтація на красу, прекрасне як фундаментальну категорію, основу мис­тецтва, літератури зокрема, піднесення творчої ін­туїції, ірраціональних елементів. У зв'язку з цим поезія з її феноменальною здатністю одухотворювати всесвіт, проголошувалась вищим знанням.

В українській літературі варто розрізняти три при­пливи модернізму: на початку століття (Вороний —«Мо­лода муза» — Чупринка — Олесь), в середині століття (представники розстріляного Відродження — «празь­ка» — «варшавська» школи — МУР), у другій половині XX століття (об'єднання письменників «Слово» — шістдесятники — «Нью-Йоркська група» поетів тощо). У своїх початках українська модерна не спромоглась на такий яскравий спалах, як «Молода Бельгія» чи «Чесь­ка модерна» з огляду на специфічність історичного ста­новища українства (колоніалізм). Озвавшись ще в надрах творчості Михайла Коцюбинського й інших класиків, модернізм набуває достатньо виразного звучання у твор­чості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, поезії початку XX ст.

Одкровенням мистецької душі стали символи журби і радості Олександра Олеся, обіймаючи собою усі прояви людського життя. Огнецвіти і метеори Грицька Чупринки символізували прихід до поезії дзвінких, яскравих, сміливих форм. «Сонячні левади» «Молодої музи» (О. Луцький, П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб, Б. Лепкий та ін.), як власне вся символістська естетика, стверджували право митця на свободу твор­чості, його незалежність від позамистецьких суспільних норм. Сама душа, свідомість митця, і тільки вона, є місцем, де сполучається зовнішній світ і вираження його в естетичних формах, вважали поети-модерністи.

Український модернізм має кілька відмінних моментів:

а) він виник не лише як віяння Заходу, але й як від­новлення національної традиції, зокрема «філософії серця». («Істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце —одному лише Богу досяжне, як думок наших без­одня, просто сказати душа, тобто суттєва істота». Григорій Сковорода);

б)  саме в його межах вперше в історії української лі­тератури естетичні вимоги посіли належне їм центральне місце в мистецтві;

в)  він тісно переплітався з новим піднесенням націо­нально-визвольного руху, тому національний чинник мав у ньому велику вагу, більш того, визначив здебільшого оптимістичний характер багатьох творів, на відміну від європейського модернізму;

г)  у зв'язку з трагічними обставинами української іс­торії модернізм набув упродовж мало не всього століття зовсім не належного йому поцінування, яке виведене з позамистецьких, ідеологічних засад.

ОБРАЗИ ВЧИТЕЛІВ У ТВОРЧОСТІ

АРХИПА ТЕСЛЕНКА І СТЕПАНА ВАСИЛЬЧЕНКА

Обидва письменники — і Архип Тесленко (1882 — 1911), і Степан Васильченко (1879 — 1932) — з дитинства мріяли стати вчителя­ми. Тесленкові не судилось одержати педагогічну освіту: за не­гативне ставлення до казенної науки та релігії на другому році навчан­ня його виключили з Харківецької церковно-вчительської школи (всту­пив 1894 p.), яка готувала вчителів для початкових шкіл. Не вдалося йому скласти екзамен на вчителя й екстерном.

А Степан Васильченко закінчив Коростишівську вчительську семі­нарію. Після цього він працював деякий час у школах Київщини, потім вступив до Глухівського вчительського інституту. Та вже через рік (1905) був змушений кинути навчання: «один із гарячих організаторів страй­ку», він неодноразово висловлював невдоволення інститутськими поряд­ками. Знову став учителювати (на цей раз на Полтавщині й Донеччині), а за радянського часу в школах Києва.

·         У соту річницю з дня народження Архипа Тесленка Олесь Гончар так сказав про зміст його літературної спадщини: «Правда, гірка й тра­гічна правда народного життя стала головним героєм його талановитих, виболених, вистражданих творів»

Завдання 4. Прочитайте оповідання А. Тесленка і дайте відповіді на питання:

«Школяр», «Поганяй до ями!», «Прощай, життя!» - яким є духовний світ учителів?

 «На чужині» - як розумієте слова  з листа  головного героя додому: «Тепер, тільки тепер, на чужині, я взнав, хто я, чий я син» ?

«Що робить?» - учитель Яків Петрови­ч так розуміє своє призначення: «Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового, людськості, правди. Це твій слід, це пам'ять твоя. Все добре, що ти посієш, не вмре, буде жить, розвивать­ся». Ви згодні?

·         «Проза С. Васильченка знаходить шлях до сердець читачів передовсім тому, що вона правдива й поетична, зігріта почуттям поваги до людської особистості».

                                                                                                                     О. Гончар  

Завдання 5. Прочитайте оповідання С. Васильченка і дайте відповіді на питання:

«Над Россю» - молодого вчителя, від імені якого ведеться розповідь, історія з Рай­ком змусила глибоко замислитися й над своїм майбутнім: «...передо мною ж, що тільки починав учителювати, перший раз ясно визначилося питання: яким же шляхом я маю йти? Чи мені піти слідом за Воблим і починати зразу будувати собі тепленьке місце в житті; чи, кинувшись на­зустріч молодим пориванням, піти тернистим шляхом, по якому йшов Райко».     На який  життєвий шлях стане юнак?

«Приблуда» -  чим вас приваблює образ завідуючої будинком для безпритульних дітей Параски Калістратівни?

Розкрийте світ дитячої душі ("Дощ", "Свекор", "Басурмен").