Субота, 26.05.2018, 12:47

Комісія викладачів філологічних дисциплін
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Баєва М.І. [0]
Гафарова Т.М. [0]
Григорчук А. Г. [0]
Гужва О.І. [0]
Клименко А.В. [0]
Лапіна А.О. [5]
Мельник І.М. [0]
Сергєєва Н.І. [0]
Скрипник Л.Г. [0]
Соляник М.І. [0]
Ткаченко В.Ф. [0]
Узунова Л.М. [0]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 41
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Лапіна А.О.

Літературний практикум Українська література 10-х років ХХ ст.
10.01.2011, 20:02

Літературний практикум

Українська література 10-х років ХХ ст.

Початок ХХ ст. в Україні – час великих змін у суспільно-економічному житті

Завдання 1. Проаналізуйте схему-опору суспільно-політичного життя  України в 10-х роках ХХ ст. Зробіть висновок про рівень національної свідомості українців.

 

             До 1917 р.                                              До 1918 р.

        Східна Україна                              Галичина, Буковина, Закарпаття

                                                                                     

          

у складі Російської імперії                   у складі Австро-Угорської імперії

                                             ~~~~~~~

·        Український народ терпів жорстокий колоніальний гніт, страждав від безземелля й експлуатації.

1904-1905 рр. – російсько-японська війна, 1914-1918 рр. – перша світова війна – українці вбивали одні одних за чужі їм інтереси колонізаторів.

·        Революція 1905—1907 pp. - дала вирішаль­ний поштовх до національного та культурного відродження багатьох народів Російської імперії, саме з нею пов'язаний вихід на арену історичного життя нових національних лі­тератур.

 

З поваленням царського режиму пробудилися надії на вільний демократичний розвиток народів імперії, на побудо­ву суспільства соціальної і національної справедливості. Протягом 1917 й пізніше переважна частина української демократичної інтелігенції пов'язувала свої сподівання на національне відродження України з діяльністю Централь­ної Ради. Вони не були безпідставні. Принаймні, в перший період своєї діяльності вона концентрувала в собі волю ук­раїнського народу до історичного буття.

20 листопада 1917 р. - проголошення Української Народної Республіки,  її уряди, попри зміни в партійному складі і в своїй загаль­нополітичній орієнтації, попри суперечливість своєї соці­альної політики дбали про розвиток національної культури й робили для неї все можливе.

 

Зрештою і режим П. Скоропадського, який прийшов до влади після підтриманого німцями геть­манського перевороту (29 квітня 1918 p.), також, бажаючи виступати від імені Української держави, робив чимало кро­ків задля національної культури.

 

Після роз­валу Австро-Угорщини 13 листопада 1918 р. створюється Західно-Українська Народна Республіка.

 

22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і ЗУНР в єдину соборну укра­їнську державу, але вона незабаром внаслідок вторгнення чужинців була втягнена в спровоковану ними тривалу кровопролитну

                                                   громадянську війну.

Проголошена в Хар­кові УСРР фактично опинилася під контролем Москви. Знову були окуповані західноукраїнські землі: Галичину й Волинь захопила Польща, Північну Буковину — Руму­нія, Закарпаття ввійшло до складу Чехо-Словаччини.


Виникнення української преси, розвиток української літератури

Завдання 2.  Прочитайте запропонований матеріал («Літературно-мистецьке життя: 10-30-ті роки» Історія української літератури ХХ століття. – К., 1993. – Кн.1). Зробіть конспект-опору.

 

Друге десятиліття XX ст. для української літератури найплідніша пора. В ній тоді водночас працювали І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, О. Маковей, В. Стефаник, М. Черемшина, Л. Мартович, С. Васильченко, В. Самійленко, А. Тесленко, М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, ще живі були І. Нечуй-Левицький та

П. Мирний... Подумаймо: ціле суцвіття зірок першої величини, яких історія, коли приходить на те час, називає іменням класиків. А поруч з ними вже торували свої шля­хи А. Кримський, М. Яцків, С. Черкасенко, Г. Чупринка, М. Філянський, П. Карманський, І. Бордуляк, Г. Хоткевич, М. Чернявський, Б. Лепкий, Н. Романович-Ткаченко, Л. Старицька-Черняхівська; розпочали свою творчість М. Рильський, П. Тичина, М. Семенко.

Поважні здобутки мало наукове літературознавство насамперед завдяки працям М. Драгоманова, І. Франка, С. Єфремова, М. Грушевського, М. Возняка, В. Щурата. Розвивалася літера­турна й мистецька критика (В. Горленко, М. Вороний, М. Євшан та ін.).

Одне за одним з'являлися літературні видання. Незміц­ніла ще українська преса великого значення надавала лі­тературно-художнім публікаціям.

Відбувався активний процес формування української національної інтелігенції — і мистецької, і наукової.

Наукове товариство ім. Тараса Шевченка у Львові, яке у 1898 р. очолив М. Грушевський (його енергійно підтри­мував І. Франко), піднеслося на такий професійний рівень, що сприймалося по суті як своєрідна неофіційна національ­на Академія наук. Тут видавались «Наукові записки» (з 1892 по 1917 р. вийшло понад 120 томів); а крім того — «Етнографічний збірник» (за той же період — 35 томів); «Матеріали до української етнології» (14 томів); збірни­ки історико-філософської секції (15 томів); філологічної (15 томів), збірники з питань соціально-економічних, юри­дичних, природничо-математичних наук, медицини тощо. 1906 р. в Києві засновується окреме від львівського «Ук­раїнське Наукове Товариство», що мало філологічне, істо­ричне, природничо-технічне, медичне відділення та статис­тичну комісію.

Подією загальнонаціонального значення був вихід «Сло­варя української мови» Б. Грінченка (1907—1909). Високий рівень національного самоусвідомлення засвідчило всена­родне святкування, всупереч урядовим заборонам, 100-річ-чя від дня народження Тараса Шевченка.

Активізується культурне життя; створюються громадсь­кі організації, що якоюсь мірою компенсують слабкість ін­фраструктури національної культури; піднесення охоплює всі сфери мистецтва.

 

·         Для України великим здобутком буржуазно-демокра­тичної революції було скасування заборони на український друк, що зробило можливим інтенсивний розвиток україн­ської преси. Досі вона могла функціонувати лише в Гали­чині й Буковині, де виходили десятки газет і часописів, у тому числі й літературних («Молода Україна», «Артистич­ний вісник», «Світ», «Будучність», «Неділя», «Ілюстрована Україна» та інші).

Починаючи з 1905 p., і в Наддніпрянській Україні одна за одною народжуються газети, а також місячники, аль­манахи. 

Багато з них велику увагу приділяли питанням культури, радо друкували літературні твори  (особливо щоденна «Рада», яку видавав Є. Чикаленко).

Великої по­пулярності зажив сатиричний журнал «Шершень», у яко­му співробітничали видатні українські письменники.

Лише рік—1906 — виходив журнал  «Нова  громада», але  встиг донести до читачів ряд творів Лесі Українки, М. Коцюбин­ського, Б. Грінченка, А. Тесленка, А. Кримського, В. Самійленка, М. Вороного, X. Алчевської, , М. Чернявського, С. Черкасенка, С. Єфремова.

Місячник «Сяйво» (1913—1914) багато уваги приділяв різним галузям українського мистецтва.

На сторінках «Ук­раїнської Хати», часопису, кваліфікованого в радянському літературознавстві минулих десятиліть як «декадентський» і «войовничо-націоналістичний», виступали О. Кобилянська, О. Олесь, М. Рильський, М. Чернявський,   Галина Журба, П. Тичина, М. Семенко, Я. Мамонтов, X. Алчевська, Г  Хоткевич,      критики    і    публіцисти  М.   Євшан   та М. Сріблянський, а також Б. Лепкий, О. Грицай, М. Могилянський. Журнал мав на меті «пробудження національної свідомості серед нашого суспільства і розвиток рідного пись­менства, культури і штуки». Він виразно підтримував модерністичні течії в літературі й мистецтві.

Сумнівну репутацію мав у радянському літературознав­стві і соціал-демократичний журнал «Дзвін» (1913—1914), який обстоював політичну й організаційну самостійність ук­раїнського робітничого руху, що зумовило відомий грубий критичний випад В Леніна. Крім В. Винниченка, Д. Дон­цова, Л. Юркевича, на його сторінках виступали також А. Луначарський, Д. Мануїльський, а з художніми твора­ми Леся Українка, С. Васильченко, М. Вороний, С. Черкасенко.

·         Українська преса зазнавала цензурних утисків, переживала   великі   клопоти   матеріально-фінансового   характеру Тому переважна більшість видань проіснували недовго, їх просто забороняли. Щоб легше було обходити цензурні ро­гатки, а також задля пропаганди української справи серед російської і європейської громадськості передова українська інтелігенція багато зусиль докладала для видання часописів у Росії та за кордоном.  Всього в 1912 р., за підрахунками катеринославського часопису «Дніпрові хвилі», у світі функціонувало понад 80 українських газет і журналів (проти 13 у 1892 p.), зокрема у Галичині — понад 50, в Східній Україні — 12. Напередодні першої світової війни кількість їх зросла.

З цього огляду вимальовується картина великого під­несення національно-культурного життя. Наголосити на цьому слід, оскільки впродовж багатьох десятиліть нав'я­зувалося спрощене уявлення, нібито розквіт української культури почався тільки після встановлення радянської влади в Україні..

·         Наведемо деякі факти, що засвідчують небувале доти піднесення українського культурного життя в 1917 — 1919 pp., навіть за умов жорстокої громадянської війни та інтервенцій.

Уже в березні 1917 р. в Києві відкрито Українську гім­назію ім. Т. Шевченка та 2-гу Кирило-Мефодіївську гім­назію.

У березні квітні з'явилися щоденні газети «Нова Рада» (за ред. А. Ніковського), «Робітнича газета» (за ред. В. Винниченка), «Народна воля.

Створено Українську пе­дагогічну академію, відкрито Український народний уні­верситет у Києві (17 вересня 1918 р. перетворений на Київ­ський державний український університет), Історико-філологічний факультет у Полтаві; влітку 1918 р. був заснова­ний, а 22 жовтня офіційно відкритий Український універси­тет у Кам'янці-Подільському. Генеральний секретаріат осві­ти, яким керував І. Стешенко, вживав енергійних заходів для переведення шкіл на українську мову навчання; в різних містах України було створено понад 80 українських гім­назій.

За гетьманату 14 листопада 1918 р. засновано Українсь­ку Академію наук у Києві, яку очолив В. Вернадський; серед її фундаторів були М. Василенко, С. Єфремов, А. Крим­ський, В. Науменко — видатні діячі української науки. Ще раніше, 2 серпня, були створені Національна бібліотека української держави, а 5 листопада — Українська держав­на академія мистецтв; Державна археологічна комісія, Дер­жавний архів. Власне, заходи до закладання цих інституцій були зроблені ще за часів Центральної Ради, зокрема, ба­гато зусиль доклало Головне Управління в Справі Мистецтв і Національної Культури.

Особливо разючими були успіхи української преси та книгодрукування. Протягом 1917 р. виникло 78 видавництв; у 1918 —їх налічувалося вже 104; приватні, кооперативні, при «Просвітах» та громадських організаціях. Серед них: «Час», «Вік». «Дзвін», «Криниця», «Вернигора», «Сяйво», «Друкар», «Союз» (Харків), «Сіяч» (Черкаси), «Промінь» (Сміла), «Рух» (м. Вовча), «Народний стяг» (Одеса), «Се­лянська самоосвіта» (Одеса). Характерно, що видавничі осередки виникали по всій Україні (1918 р. їх було в Києві 40, Катеринославі — 6, Одесі — 5 і т. д.); діяло навіть укра­їнське видавництво при Кубанському центрі в Катеринодарі. 1918 р. створено «Український видавничий кооперативний союз» (Книгоспілка), «Дніпросоюз», «Українську школу». Одним із найпродуктивніших було видавництво «Дністер» у Кам'янці-Подільському; (це місто на Поділлі стало знач­ним видавничим центром, оскільки в 1919—1920 pp. там було розташовано урядові установи УНР). 1919 р. створюється Державне Видавництво України у Харкові.

Прикметного особливістю цих років стала активізація ук­раїнської преси: газети видавалися не тільки в губернських центрах, а й у повітових осередках. Новим для України яви­щем був вихід (переважно на Поділлі) офіційних урядових видань: «Вісті з Української Центральної Ради», потім «Віс­ник Генерального Секретаріату Української Народної Рес­публіки», вісники міністерств тощо, а також педагогічних, школярських, дитячих, студентських часописів.

Всього в Україні 1917 р. діяло 106 друкованих видань, 1918 — 212.

·        Головним рушієм національно-культурної творчості, головною силою у створенні інфраструктури національної куль­тури виступала сама українська громадськість, яка шукала й за всіх обставин використовувала можливості для втілен­ня своїх, зумовлених об'єктивною національною потребою задумів. Інша річ, що ступінь порозуміння і співробітницт­ва різних груп цієї громадськості з різними режимами в Україні був неоднаковий. Для більшості з них влада УНР була своєю, а більшовицька радянська влада чужою. Тим паче, що більшовики в перше (лютий — березень 1918 р.) і друге (лютий — серпень 1919 р.) свої завоювання Києва і, отже, в часи відносного утвердження себе в Україні вия­вили нерозуміння національних почуттів і потреб україн­ського народу і навіть вороже ставлення до них.

Хибна національна політика більшовиків одна з при­чин їхньої поразки в Україні в 1918 і 1919 pp. Про це йшло­ся на VIII, X і XII з'їздах РКП(б), в листопадовій (1919) резолюції ЦК РКП (б).

·        Все це трагічним чином позначилося на становищі ук­раїнської літератури та особистих долях письменників, зо­крема й тих, хто пов'язав своє життя з революцією: адже й сам цей катаклізм виявився багатоликим і обернувся тра­гічними несподіванками навіть для її учасників.

Конфлікт радянської Росії з Українською Народною Рес­публікою і поразка УНР у цій братовбивчій війні були сприйняті як узурпація демократичних завоювань націо­нально-визвольного руху і як крах українського національ­ного відродження. Трагічний настрій поглиблювався кри­вавим характером громадянської війни. Революція, що уяв­лялася   інтелігентам-гуманістам    святом   справедливості, краси й братолюбства, весною відродження, обернулася ор­гією ненависті й руйнації, сіяла смерть і жах, перед якими не здригалися тільки найфанатичніші з її речників.

Не прийнявши більшовицької влади, значна частина старої демократичної української інтелігенції опинилася в по­літичній еміграції за кордоном. Це О. Олесь, М. Вороний, М. Садовський, В. Самійленко, В. Щербаківський, Ф. Щер­бина, С. Русова, П. Ковжун, С. Черкасенко та багато інших визначних діячів науки, культури, літератури, не називаючи вже тих, хто більшою чи меншою мірою був пов'язаний з Центральною Радою, як-от: М. Грушевський, В Винниченко, М. Славінський, Д. Чижевський, П. Чижевський, В. Зіньківський, Є. Чикаленко, Микита й Микола Шаповали, О. Шульгин, Д. Антонович, П. Холодний-батько і П. Холодний-син та ін. Вагомість цих втрат визнавали тоді й офіційні чинники. Так, у доповіді «Сьогочасна українська літерату­ра» в Комуністичному університеті ім. Артема в Москві В. Коряк не без суму констатував: «Виїхав провідник ук­раїнської лірики Олесь, батько українського модерніз­муМикола Вороний, виїхав соціал-демократичний поет та драмороб Черкасенко, виїхали Шаповал, Богацький і на­решті виїхав найкращий письменник-марксист Воло­димир Винниченко».

Якщо не врахувати, що в роки громадянської війни тра­гічно загинули від рук різномасних бандитів І. Стешенко (1918), О. Єфименко (1918), О. Мурашко (1919), Л. Симиренко (1920), М. Леонтович (1921), Г. Чупринка (1921); напередодні великого історичного зламу в долі народу, не стало Лесі Українки (1913), М. Коцюбин­ського (1913), І. Франка (1916), І. Нечуя-Левицького(1918) ),—- то можна уявити масш­таби втрат української культури..

А проте, попри всі втрати, українська культура й літера­тура вийшли з цієї тяжкої кризи сповненими нових сил і надій. На це склалися різні потужні чинники, і насамперед та велика творча енергія народу, яку пробудила доба націо­нально-визвольного руху і революції, породжуючи нові й нові таланти й починання та певною мірою навіть компен­суючи частину завданих ран. Серед цих чинників був і по­ворот у національній політиці більшовиків, здійснюваний у 1919—1920 pp. ( проголошення політики «українізації»). Цей злам вплинув на настрій та орієнтацію частини української демократичної інтелігенції. З'явилися ознаки еволюції в бік коли не посутнього, то формального прийняття ідеї соціалістичної революції, з якою пов'язувалася і перспектива національного відродження та розвитку України.

 


Рекомендована література

1. Розсипані перли: Поети "Молодої музи'. - К. 1991.

2. Історія української літератури XX століття. - К., 1993. - Кн. 1.

3. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX - початку XX ст.: (проблеми естетики і

Категорія: Лапіна А.О. | Додав: allama71
Переглядів: 3173 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2018