Залюблений у працю однолюб

Петро Ісакович Заболотний

Завучем Верхньохортицького педучилища з 5 серпня 1946 року і до смерті був Петро Ісакович Заболотний - заслужений учитель із 40-річним стажем роботи за фахом.

Родом із села Зелена Діброва Звенигородського повіту на Київщині. Ріс сиротою, влітку пас худобу, а взимку ходив у двокласну земську школу. За браком коштів екзамени складав за вчительську семінарію у 1915 році екстерном. Працював учи­телем, завучем, інспектором та директором різних шкіл. Закін­чив Дніпропетровський інститут соцвиховання (1932р.), а потім Запорізький педінститут (1938р.)

З 10 жовтня 1943 року по 1 серпня 1945 року - на фронті. Через усі бої проніс фото дітей і листи дружини, яку дуже лю­бив. Ця краса вірності оберігала його в атаках, була його на­дійним талісманом, допомогла вижити в жахливому лихолітті. Закінчилася війна. Повернувся додому, до родини з рюкзаком, повним не речей, харчів, а лише листів від дружини. А двері йому відчиняє незнайомий чоловік. Повернувся і пішов, а сер­це кричало від нестерпного болю, обличчя зсудомило, волосся стало білим назавжди. Він тримав зв'язок з дітьми, усім п'ятьом (Надії- 1924р; Віталію - 1925р.; Агнесі - 1927р.; Вла­диславу - 1937р. і Нінель- 1939р.) допоміг здобути вищу осві­ту, підтримував матеріально і морально. Був зразковим любля­чим батьком. Та був він однолюбом, більше не одружувався, хоч багато жінок накидало на нього оком.

Був напрочуд делікатним, скромним. Не мав власної квар­тири і помер у маленькій (два з половиною на півтора метри) кімнаті студентського гуртожитку.

Всього себе він віддавав роботі. Горів, постійно був у твор­чому пошуку, був зразком, прикладом для викладачів і слухачів, мав заслужений авторитет серед них і населення.

Його розклади уроків були зразковими: у викладачів не було не тільки «дверей», а й навіть «вікон». Викладав українську мову і літературу, більшість його слухачів мали оцінки «5» і «4».

З великої увагою ставився до молодих учителів: Карпен­ко О.І., Шейвехмана Л.У., Яценко В.А., Третяк М.М., сприяв зростанню їх педагогічної майстерності. Відвідував по 433 уро­ки на рік, детально аналізував їх, захоплено вітав зростання педагогічної майстерності колег, радів їх успіхам, як власним,

Його зусиллями у педучилищі було створено добре об­ладнану майстерню. Добре організував педпрактику. Писав нові розділи педагогіки.

Галина Степанченко, Лідія Ходикіна-Івченко.