Берегиня

Раїса Олександрівна Власова

Запорізьке педучилище пливе, як бригантина під вітри­лами, у країну знань, мудрості, доброти і любові. Надійний кер­манич бригантини - незмінний директор з 1969 року, батько й продовжувач справи фундаторів Анатолій Федорович Власов, чиє ім'я золотими літерами навічно вписане на скрижалях історії педучилища.

Педучилище - храм науки, святая святих, отчий дім для сотень і сотень юних.

І таким воно стало, бо мало свою берегиню, яку у по­всякденному житті не помічаєш, не цінуєш належно, не вкло­няєшся доземно. А помічаєш і сумуєш занадто пізно, коли вже нічого не повернеш.

Людина стає особистістю, виконує місію, з якою при­йшла на Землю, якщо має таку Берегиню.

Раїса Олександрівна посіяла квіти доброти у душах своїх вихованців, виростила дітей з чоловіком і поставила на крила, щоб вільно летіли у світ, збудувала дім для родини малої й великої. Виконала свою місію по-домашньому непомітно, теп­ло, ретельно, повагом; чорнобривцями, тюльпанами й бузком увінчала свій шлях.

Старанно готувалася до уроків, давала ґрунтовні знання, вчила студентів ніжно і лагідно ставитися до учнів. Була на­вдивовижу скромна, лагідна, делікатна, всерозуміюча. Усім своїм єством, кожним вчинком, словом, думкою, поглядом, стверджувала, що вона «замужем» . За Мужем. Мов за кам'я­ною стіною. Він - дух педучилища, його духовність, політ, дерзання, успіхи, знахідки, пошуки, відкриття, нові починан­ня. Вона - душа, Берегиня, початок, становлення, утвердження й здійснення його дій.

Настільки ж треба було бути тактовною у ставленні до начальства, колег, студентів, щоб підтримувати авторитет чо­ловіка - директора, підносити його! Настільки мати тонкий устрій душі, високу внутрішню інтелігентність, що ніколи у поведінці не було найменшої похибки!

Треба було створити і домашній затишок, і слідкувати за харчуванням і одягом чоловіка і дітей, і дбати про гармонію у сім'ї, і до уроків приготуватися, і провести їх, як пісню, бо ти ж не просто вчителька, а дружина директора.

Ти щодня у всіх на виду, ти - обличчя педучилища.

Рятували природна мудрість, що передалась у спадок від батьків, проворні, всевміючі руки, високий духовний заряд любові, душевної щедрості і ніжності. До останньої хвилини думала і хвилювалась про інших, боялась завдати клопоту че­рез свою хворобу. Ладна була усім допомогти непомітно, несла в долоньках усім своє чисте серце і світлий розум. Прости нас і спасибі тобі, Берегине педучилища. Велич душі твоєї у нашій пам'яті серця.

       Лідія Івченко, Раїса Черкун