Переконливо
можна сказати, що кожен студент педучилища пам'ятав і любив Івана Федоровича Панченка. Він бережно, як мати, леліяв кожного студента. Записував
кожного у свій зошит по роках,
виписував оцінки, риси характеру, стежив за зростанням.
У
нього не було ворогів і недоброзичливців. Бачив у кожному добре начало. Був
абсолютно позбавлений заздрості. Так щиро радів успіхам колег і особливо студентів, як своїм власним. При ньому
стихали суперечки, не було місця пліткам, підозрам. На його лекції у Будинку культури збігалися
студенти навіть із змагань,
щоб почути нове, невідоме.
Нам
пощастило. Ми були не лише студентами, а й колегами. Зібраний, акуратний, завжди вишукано одягнений, у
вишиванці, залюблений у життя, у
свою родину, у роботу, у слово. Бережно ніс світ духовності у собі і щедро дарував його своїм
вихованцям.
Серед учнів Івана Федоровича багато таких, які досягли успіхів на освітянській ниві: заслужена вчителька України Дорошенко;
Володимир Галич - заслужений учитель, директор Оріхівської
СШ №1; В.Г. Мірошник - народна художниця, заслужений діяч мистецтв України; В.
Зубко - співробітник АНУ; Носенко - викладач математики машинобудівного інституту
(нині ЗДТУ), доцент; Максименко - працівник Міністерства освіти та інші.
У
перші місяці війни він був у винищувальному батальйоні у В.Хортиці. З січня 1944 року тимчасово виконував обов'язки директора педучилища.
Працював
у педучилищі 38
років, має близько 50 років педстажу. В
педучилищі викладав українську мову та літературу, виразне читання, дитячу
літературу та методику навчання української мови.
Енергійний,
життєрадісний, невтомний, запальний, ерудований, мудрий, добрий, вимогливий - таким
пам'ятають його випускники педучилища. Справжній Педагог. Чудово декламував
твори Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки, у яких був залюблений.
Відповідав за випуск стінгазети «За кадри», вів гурток «Літературні
початківці», випускав рукописний журнал разом із студентами з творами
початківців училища. Часто проводив зустрічі студентів з поетами Запоріжжя: Петром
Ребром, Володимиром Омельченком, Василем Марен-польським, Борисом Бездольним,
Олександром Шостаком. А молодий письменник Сергій Фетисов подарував свою
документальну повість «Хмари» (зберігається як найцінніша реліквія у
бібліотеці училища) про студентів педучилища, які партизанили у підпільних
антифашистських організаціях у Нікопольському районі і віддали життя за
незалежність Вітчизни.
Довгий
час цікавився історією педучилища, листувався з багатьма співробітниками,
зокрема першим директором. Працював у архіві Харкова. Завдяки йому була
встановлена точна дата заснування педучилища - 28 грудня
1920 року. Відмінник народної освіти. Ветеран праці.